Книга Сторожів: ангели, велетні та Буття 6

01Книга Сторожів починається до гори Гермон

Глави 1–5 починаються судом, порядком творіння та закликом до праведних. Відоме сходження починається в главі 6. Двісті небесних Сторожів бачать людських жінок і вирішують узяти їх за дружин. Їхній провідник, чиє ім’я англійською передають як Шеміхаза, Сем’яза або подібним написанням, боїться, що коли інші відступлять, він один нестиме провину.

Цей страх вони долають спільною присягою. Група зв’язує себе взаємними прокляттями й за днів Яреда сходить на гору Гермон. Текст пов’язує назву гори з їхньою присягою. В ефіопському переліку за Шеміхазою йдуть дев’ятнадцять підлеглих провідників, хоча імена та написання різняться в арамейських, грецьких і геезьких рукописах.

У Еноха сцена точна: двісті, присяга й Гермон. Буття нічого цього не говорить. Там сказано лише, що «сини Божі» побачили дочок людських, брали за дружин тих, кого обирали, і що нефіліми були на землі за тих днів — а також після того.

02Заборонене навчання поширює бунт

Сторожі також передають знання, які оповідь вважає руйнівними або передчасними.

Азазель, ім’я якого також передають як Асаель, навчає виготовляти зброю та обробляти метал: мечі, ножі, щити й обладунки. Його настанови охоплюють прикраси, фарби та підведення очей. Шеміхаза навчає заклинань і зрізання коренів. Іншим Сторожам приписано астрологію та знамення землі, сонця й місяця. Точний розподіл змінюється між рукописами, тож упевнений вірусний список може бути менш сталим, ніж здається.

Жінки народжують велетнів. Ті пожирають вирощене людьми, а потім обертаються проти людства, тварин і одне одного, п’ючи кров. Людський крик здіймається до неба. Чотири святі ангели бачать кровопролиття й викладають справу землі перед Всевишнім.

Відповідь у главах 10–11 поділена: попередити Ноя про прийдешній потоп, зв’язати Азазеля в пустельному місці, поставити велетнів один проти одного та зв’язати Шеміхазу з його товаришами до остаточного суду. Після усунення насильства світ має зцілитися.

Далі в цьому розділі духи померлих велетнів стають шкідливими духами на землі. Це пояснення демонічного зла енохічне. Буття його не дає.

03Енох несе прохання, яке небо відхиляє

Сторожі просять Еноха, названого праведним писарем, написати прохання про прощення. Він читає його, засинає біля вод Дану й отримує видіння. Небесна відповідь міняє очікувані ролі: безсмертні Сторожі мали заступатися за людей, а не просити людину заступатися за них.

Їхнє прохання не задоволене. Через те, що вони залишили небо, розкрили таємниці й породили жорстоке потомство, миру їм не буде. Їхні діти помруть перед ними, а покарання залишиться незмінним.

Енох не є командиром Сторожів. Він їхній неохочий посланець, а потім вісник вироку. Перекази часто пропускають відмову в центрі історії.

Глави 17–36 розширюють книгу. Ангели-провідники показують Енохові гори, вітри, вогонь, води, в’язницю бунтівних зірок, місця для мертвих, дерево життя та краї землі. Оповідь перейшла від тлумачення одного переказу про потоп до карти Божого порядку й суду в усьому космосі.

Астрономічна книга, глави 72–82, — інший енохічний твір. Її сонячні брами й календар не слід додавати до подорожі Сторожів так, ніби все 1 Еноха — одне безперервне видіння.

04Буття 6 та Енох містять не ті самі подробиці

Ось межа, яку стирає більшість переказів:

Енох розуміє своїх велетнів як потомство союзу, що стоїть за епізодом Буття. Буття 6:4 пов’язує нефілімів із часом, коли сини Божі входили до дочок людських, але граматика залишає питання про їхню точну тотожність і вислів «а також після того». Пізніше в Числах 13:33 слово нефіліми з’являється в наляканому звіті розвідників.

Книга велетнів — ще один окремий твір. У її фрагментарній кумранській оповіді названі велетні бачать сни й посилають делегацію до Еноха. Ці епізоди — не втрачені глави Буття або Книги Сторожів.

05Три прочитання синів Божих заслуговують на чесний розгляд

Прочитання про небесних істот розуміє «синів Божих» як членів небесного світу. Той самий єврейський вислів позначає небесних істот у книзі Йова, а найдавніші збережені юдейські розширення в 1 Еноха й Ювілеях читають Буття саме так. Юди 6 і 2 Петра 2:4 перегукуються з традицією про ангелів-порушників, яких утримують для суду. Складність полягає в тому, як пояснити сильний акцент Буття на людському зіпсутті та як розуміти тілесні союзи.

Прочитання про нащадків Сифа ототожнює синів із побожною лінією Сифа, а дочок — із лінією Каїна або нечестивим людством. Воно бачить безпосередній контекст у двох родовідних напрямках Буття 4–5 і тримає суд потопом зосередженим на людському гріхові. Його складність у тому, що Буття не називає жінок каїнітками, а «сини Божі» в інших місцях найприродніше означає небесних істот.

Прочитання про династичних правителів бачить могутніх царів або вельмож, які забирають будь-яких жінок за власним вибором, — акт царської тиранії. Біблійна й давньоблизькосхідна царська мова може називати царя Божим сином, а слова «брали собі жінок, яких обирали» можуть нагадувати захоплення елітою. Його складність — у збірному вислові та дивному тлі нефілімів.

Щоб чесно подати всі три прочитання, не треба вдавати, ніби вони однаково ймовірні. Текст короткий, історія його тлумачення довга, і ця стаття не вирішує, ким були сини Божі в Бутті.

06Поширені запитання