Очікування Божого часу, коли нічого не відбувається
Дев’ять років — довгий час, щоб молитися одним реченням. Очікування Божого часу інколи виглядає саме так.
Якщо ви десь посеред такого періоду, хтось, напевно, вже простягнув вам список віршів. Ісаї 40:31. Псалом 27:14. Чекай, чекай, чекай — ніби це слово означає сидіти нерухомо з приємним виразом обличчя. Не означає. У тій єврейській мові, яку справді вживає Біблія, очікування Божого часу ближче до напруження, ніж до спокою: вартовий на мурі о четвертій ранку, псалмоспівець, який чотири рази у двох віршах питає доки, пророк на своєму посту, що вимагає відповіді. Люди, які чекали в Писанні найдовше, не мовчали про це.
Тут ви не знайдете пояснення, чому ваше чекання так затяглося. Лише побачите місця, де Біблія відмовляється все акуратно впорядкувати.
Три єврейські дієслова під одним українським словом
Рано чи пізно під час довгого чекання хтось каже, що єврейське слово чекати буквально означає скручений шнур, а ви — мотузка, яку натягують. Дієслово називається qavah; воно стоїть у відомому вірші Ісаї 40:31: qōwê YHWH, ті, хто чекає Господа. Шнур не вигаданий: tiqvah, звичайний єврейський іменник на позначення надії, виростає з цього кореня, і tiqvah — також червоний шнур, який Рахав спустила з вікна в Ісуса Навина 2:18.
А тепер застереження. Brown-Driver-Briggs подає при цьому корені дві статті, не одну: дієслово зі значенням чекати на й окреме дієслово зі значенням збирати. Вони схожі, але це не одна ідея із захованим усередині образом. Strong’s об’єднує їх, звідти й походить мотузка. Справжня спрямованість уперед у qavah є. Шнур — лише можливий образ, якому доручили нести більше, ніж він може.
У Псалмі 130:5 yachal, друге дієслово, спрямоване радше на висловлене слово, ніж на особу: «Я Господа чекаю, душа моя чекає, і на слово Його уповаю». Qavah двічі називає чекання, yachal — надію, а в цьому вірші людина тримається за вже промовлене слово. В інших місцях yachal може просто означати чекати або сподіватися. Наступний рядок ставить цю душу поруч із вартовими, які ждуть ранку.
Chakah, третє слово, Авакум отримує у відповіді, а словники визначають його просто: чекати, дожидатися, баритися. Strong’s додає значення «триматися», якого немає в Brown-Driver-Briggs і HALOT; за щойно застосованим до qavah правилом його не варто залучати й тут.
Отже, різниця не схована в приголосних. Вона в тому, на що спрямоване кожне дієслово і в чиєму товаристві стоїть: безсонна душа рахує час до світанку, вартовий не може покинути пост, пророк піднімається на башту сперечатися. Ніхто з них не сидить без діла.
Очікування Божого часу так, як це справді робив Авакум
Авакум починає зі скарги, і зовсім не лагідної. Доки я кликатиму, а Ти не почуєш? Потім він займає позицію: «Я стану на сторожі своїй, і на башті поставлюсь, і буду виглядати, щоб побачити, що Він скаже мені». — Авакума 2:1. Людина на мурі зі складеними руками чекає на відповідь, якої вимагала просто перед Божим обличчям.
Псалом 13 робить те саме чотири рази у двох віршах: ad-anah, доки, двічі у вірші першому і двічі у другому. Цей псалом зібрали, зберегли, поклали на музику й передали керівникові хору.
Не зрив. Літургія.
Відповідь Авакумові — це вірш, який цитують вам: «Бо видіння ще на означений час… якщо б забарилось, чекай на нього, бо воно конче прийде, не спізниться». — Авакума 2:3. За словами «означений час» стоїть mo’ed, термін, яким у Левіті 23 відкривається перелік свят: передусім слово розкладу, і лише потім утіхи, як докладно показує стаття про те, що Біблія каже про час.
У цьому реченні стоять два єврейські слова про запізнення. Yitmahmah означає затримуватися. Ye’acher — приходити після визначеної години. Вірш визнає перше й заперечує друге. Воно може затриматися, але не запізниться.
Утіха має межу: mo’ed, якого ви не бачите, важко відрізнити від повної відсутності дати. Авакум отримав обіцянку, але не рік. Чи переживає Бог цю прогалину так само, як ви, — окреме питання, розглянуте в матеріалі чи Бог перебуває поза часом.
Два дні, які Ісус залишався на місці
Сестри з Віфанії передають звістку, що той, кого любить Ісус, хворий. Наступне речення Івана каже прямо: Він любив Марту, її сестру й Лазаря. Потім вірш 6: «А коли почув, що нездужає він, то зостався два дні на тому місці, де був».
Отож.
Любов і затримка висять на цьому сполучнику. Він навмисно залишається на місці — Іван не каже де, хоча 10:40 зазвичай розуміють як місце за Йорданом, приблизно за день дороги, — поки помирає людина, яку Він любить. Коли Ісус приходить, Лазар уже чотири дні в гробі (Івана 11:17), а Марта зустрічає Його реченням, яке кожен, хто чекав, знає напам’ять: якби Ти був тут, мій брат не помер би.
Він її не виправляє. Не пояснює двох днів. Питає, де поклали Лазаря, і плаче біля гробу, який ось-ось спорожнить.
Якою б не була мета затримки, браку співчуття серед причин не було.
Коли ви чекали роками й нічого не отримали
Саме тут більшість текстів на цю тему починають трохи брехати. Не будемо.
Авраам отримує обіцянку в сімдесят п’ять, а тримає Ісаака на руках у сто років (Буття 12:4; 21:5). Йосип пояснює сон чашникові фараона й просить тільки пам’ятати про нього, але розділ завершується тим, що чашник його забуває (Буття 40:23). Уже наступний вірш починається словами «сталося ж по двох літах» (Буття 41:1). Ще два роки у в’язниці, бо одна людина забула.
А далі Євреїв 11:13: «Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх».
Прочитайте ще раз. Розділ, написаний на похвалу вірі, зберігає окрему категорію для людей, які чекали все життя й не отримали того, чого чекали. Це не примітка й не виняток, а вірш посеред списку пошани. Те, що ви в ньому, не доводить, що ви вірили неправильно.
Проміжок між Завітами теж належить сюди: у скороченому викладі це чотириста мовчазних років, хоча чотириста — округлення, а «мовчазні» — помилкове слово. Люди весь час писали. Астрономічна книга Еноха, Ювілеї та сувої, згодом знайдені біля Кумрана, походять із цього відтинку; спільноти продовжували рахувати й берегти призначені часи без небесного підтвердження, що все це помічене. Науковці досі зважують, чи був той відлік колись храмовим, і Day 4 не стверджує, що розв’язав питання. Важко знайти кращий образ збереження часу серед позірної тиші.
А щодо причини, то серйозні християни, читаючи ту саму Біблію, доходять різних висновків. Одні вважають затримку формуванням: ви стаєте людиною, здатною понести відповідь. Інші кажуть, що справа взагалі не у вас. Ще інші бачать у більшості чекання тертя зламаного світу, а не запланований урок. Якщо натиснути на будь-яку думку надто сильно, вона стає жорстокою: ви ще не готові, ваше горе — похибка округлення, ніхто не керує. Day 4 не обирає між цими позиціями; не варто цього робити й тому, хто не сидів там, де сидите ви. А Екклезіаста, якого постійно цитують людям у такому стані, стверджує дещо вужче, ніж плакатна версія.
То чи можна щось робити
Три речі, взяті з текстів, а не з блогу про продуктивність.
Запишіть. Перша вказівка, яку Бог дає Авакумові після скарги, канцелярська: «Напиши це видіння та поясни на таблицях, щоб читач його легко читав». — Авакума 2:2. Поставте дату на сторінці. Пам’ять непомітно редагує те, про що й коли ви просили, а на шостий рік запис буде потрібніший за підбадьорення.
Скажіть уголос правдиву версію. Псалом 13 проходить від чотирьох «доки» до «я Господеві буду співати» за шість віршів, не вдаючи, ніби перших чотирьох не було. Спів не виправляє скаргу. Він іде за нею до того самого Бога.
Тримайте ритм. Вартовий не змушує сонце зійти. Він стоїть на посту в годину, коли має там бути. Субота, години молитви, звичайні призначені речі лишаються правдивими з тією самою швидкістю, навіть коли у вашому житті нічого не рухається.
У календарі Day 4 є маленький образ цього. Священний рік має 364 пораховані дні — рівно 52 тижні, без остачі, — а тоді рахунок зупиняється. Наприкінці стоять один або два непораховані дні, Waiting Space, доки березневе рівнодення знову не закріпить День 1. Священний тиждень через них не проходить. Він зберігає своє місце на порозі й продовжується там, де призупинився. Сприймайте це як хочете: як образ, але не як ліки. Застосунок не може допомогти людині чекати.
Поширені запитання
Що Біблія має на увазі під очікуванням Господа?
Там, де українська має одне слово, Біблія вживає три дієслова. Qavah (Ісаї 40:31) — сповнене сподівання чекання, від якого походить єврейський іменник надії tiqvah. У Псалмі 130:5 yachal спрямоване на вже промовлене слово; так побудовано цей вірш, але це не визначення дієслова в усіх контекстах. Chakah (Авакума 2:3) найпростіше: словники подають його як «чекати» або «баритися», а напруження походить від сцени — пророк на башті не сходить, доки не отримає відповіді. Жодне з трьох не малює тихого сидіння й пасивної надії.
Чому Бог змушує нас чекати так довго?
В одних випадках Писання називає причину, в інших — ні. Авакумові сказано, що є призначений час, але не сказано року. Ісус не пояснює Марті двох днів. Той, хто називає вам причину вашої затримки, робить припущення, хоч би яким доброзичливим воно було. Біблія лишає питання відкритим, тож ви теж можете.
Що робити, якщо я чекаю роками, а нічого не змінилося?
Скажіть Богові чесну версію тими словами, які маєте: Псалом 13 дає і дозвіл, і словник. Ведіть датований запис своїх прохань. Підтримуйте звичайні ритми, бо вони зберігають форму, коли почуття її втрачають. І пам’ятайте, що існує Євреїв 11:13: Біблія має категорію для людей, які чекали й не отримали, і називає їх вірними.
Очікування пасивне чи я маю щось робити?
Не пасивне. Авакум займає місце на башті. Вартовий стоїть на варті. Псалмоспівець співає ще до того, як щось поліпшується. Але діяльне чекання — не спосіб скоротити термін; таке ставлення перетворює молитву на важіль. Ви тримаєте пост, а не запускаєте механізм.
До останнього рядка Псалма 13 ніщо не змінилося. Чоловік усе ще чекає наприкінці поеми, просто вже не мовчки. Якщо ви посеред довгого чекання, то маєте давнє й доволі гучне товариство. Скажіть те, що насправді відчуваєте. Потім подивіться, який сьогодні день. Чи йде відлік, чи зупинився на днях, яких не нумерує, — він увесь час зберігав ваше місце.
